Юридичний контекст щодо працевлаштування внутрішньо переміщених осіб Побоювання ВПО втратити державні виплати через працевлаштування є не обґрунтованими (йдеться про грошову допомогу на проживання: щомісячна виплата 2 тис. грн. на дорослого та 3 тис. грн на дитину, або людину з інвалідністю). Уряд прийняв особливий порядок виплат ВПО проживання на період воєнного стану і вони не залежать від того, особа працює чи безробітна. Законодавством дозволяється працевлаштування внутрішньо переміщених осіб на загальних підставах (Закон № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»). Щодо працевлаштування осіб, які не звільнилися з попереднього місця роботи є два варіанти, які мають під собою нормативне підґрунтя. Варіант 1: Спершу провести процедуру звільнення, відповідно до ст.7 Закону № 1706-VII. Потім працевлаштуватися на загальних підставах за заявою чи трудовим договором. Варіант 2: Працівника роботодавець приймає за заявою. В заяві працівник має вказати як його приймати за основним місцем роботи чи за сумісництвом. У випадку працевлаштування за основним місцем роботи відповідно до пункту 3-1 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» роботодавець повідомляє страхувальника про визначення особою такого місця роботи як основного згідно з поданою нею заявою (до її відкликання). При цьому, не має значення як він рахується на попередньому місці роботи.
